Ізраїль у фокусі США

Портал 9tv.co.il опублікував аналітичну статтю ізраїльського журналіста, політичного оглядача газети «Новини тижня» Олександра Майстрового під заголовком «Світло Волі, яке меркне».

«Зруйнуємо світ вщент, а потім…»

Відразу ж після обрання нинішнього президента та ейфорії в Ізраїлі колишній консул в США Йорам Етінгер опублікував статтю, в якій попереджав: перемога Дональда Трампа — швидше не відродження Америки, а перепочинок. Виграно битву, яка зовсім необов'язково приведе до перемоги у війні проти американської політичної та інтелектуальної еліти. Він передрікав, що ліволіберальні ЗМІ, суди, професура, правозахисні громадські організації, олігархи-марксисти (вражаюче явище сучасного життя!) типу Джорджа Сороса, об'єднані навколо Демократичної партії, замість того, щоб засвоїти уроки зі своєї поразки, перейдуть в масований і шалений наступ «по всьому фронту»: від саботажу до спроб імпічменту і масованого тиску.

Цей прогноз збувся навіть швидше, ніж можна було припускати. У перші ж дні правління Трампа ми стали свідками масових заворушень, «маршу жінок», організованого активісткою ХАМАСу, саботажу судовою системою наказу президента про тимчасову заборону на в'їзд мігрантів з семи мусульманських країн, істерики в американських ЗМІ, що доходили навіть до образ 10-річного сина Трампа. Але найбільш тривожна новина — зміни в Демократичній партії, яка ще не оговталася від шоку, але поступово починає перегрупуватися. І те, як це відбувається, повинно викликати серйозні побоювання — не тільки в самій Америці, але і у нас в Ізраїлі.

Перш ніж говорити про метаморфози у власне Демократичній партії, звернемо увагу на неприємну, але яскраво виражену тенденцію: перетворення традиційних соціал-демократичних рухів на свого роду радикальні, агресивні секти, спрямовані на руйнування власних держав та західної цивілізації загалом.

Спочатку це відбулося у Великій Британії, де помірні лейбористи з їхньою порівняно традиційно витриманою позицією були витіснені демагогом Джеремі Корбіним — комуністом, який регулярно друкувався у The Morning Star. Корбін — пацифіст, який брав участь в кампанії Stop the War під час війни в Іраку, який виступає за вихід з НАТО і загальне ядерне роззброєння, гарячий прихильник покійного Уго Чавеса, приятель лідера ірландських терористів Джеррі Адамса і, звичайно ж, безкомпромісний захисник ісламу загалом і палестинців зокрема.

Корбін — за бойкот Ізраїлю, повне і негайне скасування санкцій проти Ірану, встановлення стосунків з ХАМАСом і «Хезболлою» і запрошення лідерів цих угруповань до британського парламенту. Ізраїль він порівнював з «Ісламською державою»; своїм другом вважає главу мусульманської громади Лондона Мухаммада Козбара, який закликає до знищення Ізраїлю і пов'язаного з ХАМАСом гарячого шанувальника духовного лідера «Мусульманських братів» Юсуфа аль-Карадауі.

Корбін начисто переграв свого головного суперника — колишнього міністра охорони здоров'я, доброчесного Ендрю Барнема. Щось подібне сталося зовсім недавно у Франції, де ультралівий Бенуа Амон залишив далеко позаду розсудливого Мануеля Вальса, який вважався безумовним претендентом на роль лідера французьких соціалістів.

У США Берні Сандерс, представник маргінальної течії з Вермонта, оплоту вічно незадоволених лівих інтелектуалів і бунтівної молоді, програв Гілларі Клінтон, але отримав таку підтримку молоді та всіляких маргінальних груп, що для Гілларі це була піррова перемога.

Всі вони йдуть під абсолютно порожніми і нездійсненними комуністичними гаслами про безкоштовну вищу освіту, націоналізацію енергетичних концернів, різке підвищення оподаткування багатих, зменшення впливу банкірів. Вони йдуть під прапорами релігії нового століття: прогресизм, пацифізм, глобалізм, інтернаціоналізм, боротьба з міфічним глобальним потеплінням і захист прав гомосексуалістів (правда, не в Ірані та Судані, а там, де їх найменше потрібно захищати — на самому Заході). Вони — за «обов'язковий базисний дохід» (тобто роздачу коштів малозабезпеченим — шлях у безодню, враховуючи тяжке становище французької або англійської економіки), мультикультурне суспільство, «за мир у всьому світі» і проти «ісламофобії», захист громадянських свобод (наприклад, расистів з чорношкірого руху Black Lives Matter).

Всі вони користуються підтримкою молоді, феміністок, ЛГБТ. Всі вони всіляко плазують перед мусульманами, в яких бачать «соціально близьких», за висловом Солженіцина, і свій електорат. Всі вони готові наповнити свої країни «біженцями». І звісно, найлютішим ворогом людства вважають сіоністів, не надто намагаючись приховати банальний антисемітизм. Той факт, що серед них багато євреїв типу Сандерса, тільки підтверджує тезу про те, що найгірший ворог євреїв — власне євреї.

У будь-якому випадку, всі ці «борці за справедливість» мають до соціал-демократів, якими були Тоні Блер чи Білл Клінтон, такий самий стосунок, як Бен-Гуріон або Голда Меїр — до Шелі Яхимович, Мікі Розенталя, Став Шапір і Мейрав Міхаелі. Тобто ніякого. Це люди «нової революційної формації», і вони сповнені рішучості привести свої народи до щасливого майбутнього, внаслідок чого не залишиться ні власне народу, ні майбутнього.

Демократична партія США — не виняток. В ній відбуваються ті ж процеси, і Берні Сандерс — аж ніяк не рідкість в лавах свого руху.

З «Нації ісламу» — у лідери демократів

Відразу ж після виборів демократи висунули на провідний пост голови Національного комітету партії Кіта Еллісона. Еллісон — перший мусульманин, обраний до Конгресу, але проблема, звісно, не в цьому. Проблема в тому, що майбутній «біг бос» Демократичної партії — в минулому соратник сумно відомого Луїса Фаррахана з його «Нацією ісламу», кращого друга іранських аятол, який відвідував Тегеран за особливим запрошенням іранського президента.

Фаррахан, нагадаємо, називає іудаїзм «синагогою Сатани» і «стічною канавою», а євреїв — «мерзенними брехунами, які обдурюють американський народ». Еллісон утримувався від критики свого вождя. Більш того, навіть коли чорношкірий політик Джессі Джексон, який не відчував симпатії ні до євреїв, ні до Ізраїлю, відмежувався від Фаррахана, Еллісон продовжував заявляти, що той — «справжній захисник чорношкірих, постійно навчає їх самостійному мисленню і самоаналізу». У 1995 році він допомагав Фаррахану в організації «маршу мільйона» до Вашингтона.

Коли з'явилася можливість потрапити на олімп американської політики від 5-го виборчого округу Міннесоти, Еллісон проявив «самостійне мислення», не став вдаватися до самоаналізу і заручився підтримкою правлячої еліти, в тому числі і євреїв-демократів. Останні охоче пробачили йому «юнацькі помилки», а конгресмени-євреї Берні Сандерс і Чак Шумер поспішили виступити на його захист.

Однак, як відомо, можна вивезти Дуню з села, але село не можна вивести з Дуні. Еллісон, вибачаючись перед євреями за сумнівне минуле, не упускає можливості штовхнути Ізраїль. Він став одним з восьми конгресменів, які виступили проти фінансування США «Залізного купола». У 2009 році відмовився підтримати декларацію Конгресу (яка ні до чого, втім, не зобов`язувала) про «визнання за Ізраїлем право на захист». У 2010 році він разом з кількома однодумцями написав лист «султану» Обамі, вимагаючи від нього змусити Ізраїль зняти блокаду з сектора Гази, оскільки блокада — «колективне покарання палестинців».

Того ж року організація Investigative Project опублікувала аудіозапис з виступом потенційного лідера Демократичної партії. «Те, що я хочу сказати, відображає мою позицію і позицію мусульман щодо американського курсу. Політика США на Близькому Сході диктується країною з населенням в сім мільйонів осіб. Політику щодо регіону з населенням 50 мільйонів визначає держава з сімома мільйонами. Ви вважаєте такий стан справ справедливим?» — запитував він. Змова «сіонських мудреців» у версії «Нації ісламу»…

Еллісон пропонував пов'язати допомогу США Ізраїлю з будівництвом у Східному Єрусалимі. «Ми даємо їм 2,8 млрд доларів на рік, а вони навіть не хочуть виконати наше прохання про припинення будівництва в Східному Єрусалимі. Палестинську державу буде перетворено на колонію, перш ніж з'явиться на світ». Він пропонує «альтернативну концепцію» поточної американської політики. «Ми повинні налагодити взаємовигідне співробітництво з мусульманським світом… Марокко? Давайте будувати там. Саудівська Аравія? Давайте будувати там. Країни Перської затоки? Давайте будувати там. Пакистан? Давайте будувати там».

Далі він пропонує мусульманській громаді більш жорстко і рішуче чинити тиск на Вашингтон. «Ви повинні зрозуміти стратегічний момент в моїх міркуваннях. Таке ділове співробітництво створить нову політичну даність».

Він завжди засуджує дії Ізраїлю і ніколи не засуджує ООН з її антиізраїльськими резолюціями. У 2015 році він був у числі 50 конгресменів, які бойкотували промову Нетаньяху у Конгресі. Відомий фінансист і прихильник Демократичної партії Хаїм Сабан назвав Еллісона «явним антисемітом і ворогом Ізраїлю». Але Сандерс, Шумер і вся демократична рать кинулися на захист цього прогресивного політика — висхідної зірки на американському політичному небосхилі.

Еллісон тісно пов'язаний з Есамом Омейшем — колишнім лідером «Мусульмансько-американського товариства» (Muslim American Society). Це було б природно, якби не маленьке «але»: «Мусульмансько-американське товариство» — філія «Мусульманських братів». Омейш змушений був піти зі свого поста в 2007 році після того, як в інтернеті з'явилося відео, де він закликає палестинців до «джихаду» проти Ізраїлю. Ще один добрий знайомий ймовірного голови Національного комітету Демократичної партії — засновник і директор пов'язаної з ХАМАСом Ради з американсько-ісламських зв'язків (CAIR) Ніхад Авад. Під час симпозіуму в Університеті Баррі у Флориді в 1994 році Авад задекларував: «Я не приховую своєї підтримки палестинського руху ХАМАС». CAIR неодноразово викривали у фінансуванні ХАМАСу.

Еллісон похвалив CAIR і Омейша особисто. CAIR він характеризував як «правозахисний рух, якому чимало довелося перенести, але який встояв». «CAIR не впав. Вони б'ються, б'ються кожен день». Що стосується Омейша, то, заявив Еллісон, «я дякую йому і хочу, щоб брат Есам знав: він — мій улюблений брат, я люблю його всім серцем».

«Любі брати» Еллісона — ще одна мусульманська організація США: «Ісламське товариство Північної Америки» (Islamic Society of North America),яке не приховує захоплення ХАМАСом. Міністерство юстиції визначило їх як «послідовників „Мусульманських братів“ у США».

Нещодавно Еллісон програв з невеликим відривом колишньому міністру праці Тому Пересу, який став головою Національного комітету партії, але отримав досить почесну посаду його заступника. Той факт, що така одіозна особистість, яка вийшла з чорного расистського руху, піднялася до вищого ешелону Демократичної партії, ставши другою за значимістю фігурою, — м'яко кажучи, тривожний симптом.

«Ісламофобія» — не пройде!

Такі фігури, як Сандерс і Еллісон, — відображення настроїв, що панують в Демократичній партії. На праймеріз у цій партії прихильники Сандерса спалювали ізраїльські прапори, і це не було випадковим інцидентом. Однак мова навіть не тільки і не стільки про Ізраїль…

Одним з головних організаторів «Маршу жінок» проти Трампа була Лінда Сарсур, палестинка, відкрита прихильниця ХАМАСу. Під час праймеріз Демократичної партії вона активно підтримувала Сандерса, а Сандерс бурхливо висловлював схвалення її діяльністю щодо організації «Маршу жінок». До речі, багато жінок з рожевими шаликами тримали в руках плакати «Welcome, refugees» і вигукували: «Аллах акбар!».

Як ми знаємо, всі освічені, прогресистські рухи з піною у рота виступають на захист прав ЛГБТ. Що ж, це їхня позиція, і її можна було б поважати. Якби не одне «але». Щойно мова заходить про іслам, ці ж пасіонарні захисники гомосексуалістів негайно переходять у стан їхніх найлютіших ворогів.

Кандидат у Конгрес від Арканзасу Вінсент Туллівер, чиїм суперником був все той же Еллісон, був підданий остракізму і вигнаний з Національного комітету Демократичної партії після того, як звернув увагу своїх колег на гоніння, яким піддаються сексуальні меншини в ісламському світі. Він насмілився нагадати, що «у багатьох мусульманських країнах гомосексуалізм карається смертю», і висловив сумнів, що Еллісон, який жодного разу не засудив дане явище, підходить на роль голови Національного комітету партії.

Як повели себе його однопартійці? З піною у рота вони стали на захист ісламу загалом та Еллісона зокрема. «Демократична партія виступає за повну рівність усіх американців, незалежно від релігії чи походження», — заявила голова засідання Донна Бразайл. І далі (тепер увага): «Ми не вітаємо тих, хто прагне до дискримінації інших тільки на підставі того, хто вони і як моляться». Зауваження Туллівера вона назвала «огидним».

Іншими словами: винні не мусульмани, які утискають гомосексуалістів і безжально розправляються з ними, а… гомосексуалісти, які скаржаться на мусульман.

Інший демократ, Бретт Моррой, заявив: він «засмучений тим, що його колега роздмухує полум'я нетерпимості». Тобто вішати людей на будівельних кранах і скидати з даху — можна. Говорити про це — ні. Це нетолерантно. І це — в Демократичній партії США.

Як відомо, Барак Обама і Гілларі Клінтон відмовлялися визнавати таке поняття, як «ісламський терор». Тобто терор, безумовно, є. Але певної ідеології, що стоїть за ним, немає. Це — всі хто завгодно: неонацисти, фашисти, ескімоси, буддисти, просто люди з хворою психікою (у більшості випадків на Заході саме так і уявляють терористів), але не ісламські терористи. Тому що, як ми знаємо, «іслам — це релігія миру». І не можна ображати всіх мусульман, називаючи терор ісламським.

Слідуючи цій логіці, не можна було вести війну з нацизмом з тієї причини, що не всі німці — прихильники нацизму, і не треба їх ображати.

Однак це вибір не тільки Обами і Клінтон, це вибір Демократичної партії в цілому. Після того як Трамп оголосив про намір протистояти не абстрактному терору взагалі, а терору ісламістам, конгресмени-демократи Бенні Томпсон, Еліот Енгель і Джон Конієрс опублікували заяву, що засуджує це рішення. «Це рішення є неможливим, оскільки насильство та екстремізм інспіруються різними політичними, релігійними та філософськими поглядами і не обмежуються певною групою населення або регіоном».

Факти свідчать, що з 11 вересня мусульманами було скоєно 30 тисяч терактів. Це не рахуючи нападів, зґвалтувань, осквернення церков і синагог, знущань над секс-меншинами. Але кому цікаві факти?

Далі —автори заяви пишуть, що сама назва «боротьба з ісламським екстремізмом» завдає шкоди національній безпеці, підживлюючи пропаганду терористів. Тобто не слід, наприклад, боротися з наркоторгівлею, щоб не рекламувати таким чином наркотики. «Мир — це війна. Любов — це ненависть», як і передрікав Оруелл.

У Демократичній партії доводять, що не потрібно озлоблювати мусульман, які живуть в Америці, і тим самим ускладнювати співробітництво з ними. У 30-х роках в США діяв нацистський рух «Друзі нової Німеччини», створений вихідцями з цієї країни. Його було заборонено демократом Франкліном Рузвельтом. Тепер, заднім числом, можна сказати, що це був неправильний крок. Оскільки відштовхував всю німецьку громаду. Хай би й далі займалися пропагандою нацизму.

Зрозуміло, мають місце не тільки ідеологічні уподобання, але суто меркантильні міркування. У США проживає близько 3,5 мільйонів мусульман, третину яких складають афроамериканці, причому багато з них ідентифікуються з «Нацією ісламу». Переважна більшість голосує за Демократичну партію (як і євреї — воістину, союз садомазохістських партнерів). І кількість їх швидко зростає як за рахунок високої народжуваності, так і еміграції. Природно, демократи зацікавлені в тому, щоб залучити їхні голоси. Те ж саме можна сказати про Корбина, Амона та інших представників західних лівих партій. Але якими б не були всі ці фактори в комплексі, нескладно уявити, як виглядатиме Демократична партія через 4-8-12 років. Тим більше з урахуванням ще одного моменту, мова про який піде нижче.

«Бажаю вам на Різдво білого геноциду»

Майбутні кадри політичної та інтелектуальної еліти куються в університетах. А університетська атмосфера на Заході, включаючи, звісно, США та Ізраїль, — химерна суміш середньовічного галасу, інквізиції, міфології й абстрактних ідей, ніяк не пов'язаних ні з реальністю, ні з раціональним, критичним мисленням, що лежить в основі наукового, емпіричного досвіду.

Ряд зовсім недавніх, після обрання Дональда Трампа, прикладів проілюструють цю атмосферу. Після обрання Трампа американські університети занурилися в траур. Багато студентів плакали, викладачі змушені були скасувати заняття та іспити, у вищих навчальних закладах були спішно створено «гарячі лінії» для студентів, які потребували психологічної допомоги. У Коледжі Еджвуд, Медісон, штат Вісконсін, сталася річ, яка шокувала весь навчальний заклад. Хтось написав на дверях офісу Студентської інтеграції й різноманітності (Office of Student Inclusion and Diversity) непристойне слово, підкріплене непристойним малюнком. Керівництво коледжу оголосило дану дію «злочином на ґрунті ненависті», почало розслідування у цій справі, а віце-президент деканату у справах студентів написав публічний лист на трьох аркушах, назвавши вчинок зловмисника «цілеспрямованою боягузливою акцією із залякування».

Схожий злочин, який холодить душу, стався в університеті Сан-Франциско. Випускниця цього закладу під псевдонімом «Рахель» помістила в студентському блозі карикатуру жінки в хустці, що тримає в руці бомбу і виголошує «Аллах акбар». Ця карикатура сполохала провідний американський університет. Адміністрація університету вирахувала «злочинницю», декан юридичного факультету написав їй листа з вимогами вибачитись, що і було зроблено під загрозою загального остракізму.

Цікаво те, що університет Сан-Франциско активно співпрацює з палестинським університетом Ан-Наджах, який пропагує джихад проти Ізраїлю.

Студенти іншого каліфорнійського оплоту вченості, університету в Берклі, відреагували на перемогу Трампа масовими демонстраціями, які плавно перейшли в погроми. Формальною причиною була лекція «фашиста», редактора видання Breitbart News Майло Яннопулоса. Передова молодь кидала петарди, била скло в будівлях, нападала на поліцейських. Це нагадувало, пише історик Річард Еванс, перші дні приходу до влади нацистів, коли студентська молодь з числа Stormtroopers («коричневосорочечників») влаштувала погроми в університетах Німеччини, вимагаючи звільнення «небажаних професорів».

У грудні Канзаський університет відвів спеціальне «безпечне приміщення»… для мусульман. Це не означає, що мусульманам, не приведи Господи, хтось загрожує. Це означає, що тут вони можуть безперешкодно дотримуватися законів шаріату. Рішення було прийнято також Студентським офісом з інтеграції і різноманітності (ці офіси діють практично в усіх вищих закладах країни). Як пояснила директор офісу Омар Рана, студентки-мусульманки можуть знімати тут бурки, нікаби і хіджаби, щоб пообідати.

18 січня цього року університет Брендайса призначив на посаду декана кафедри дослідження Близького Сходу та іудаїзму (!) сунітського клерикала Сухейля Лахера. Новий декан відомий, по-перше, зв'язками з «Аль-Каїдою», по-друге, антисемітськими заявами, в-третіх, організацією зборів для «джихадистів» в Боснії, Чечні й Афганістані. Тепер цей представник культурного різноманіття буде відповідати за навчання й  ісламу, й іудаїзму студентів, яким належить очолити «мозкові центри» США і стати частиною істеблішменту.

На початку лютого професор Джорджтаунського університету, фахівець з ісламу Джонатан Браун виступив у ЗМІ, виправдовуючи рабство і насильство над жінками в мусульманському світі. Він люто критикує рабство в античні часи і практику експлуатацію чорношкірих рабів у США, але захищає рабство в країнах Близького Сходу і Африки, оскільки «раби тут захищені законами шаріату».

Інший професор цього ж університету, Натан Лін, закликав до «загального повстання» для повалення Трампа. Зовсім недавно в університеті Огайо відкрили курс, мета якого — розповісти студентам про те, як… мусульмани будували Америку. Курс включає вивчення законів шаріату і дрес-коду і «передбачає серію лекцій про те, як мусульмани допомагали будувати США», починаючи від батьків-засновників і до наших часів, заявив викладач Девід Крайден.

Відкриття курсу стало відповіддю прогресивних американців на рішення Дональда Трампа заборонити в'їзд мусульман з семи держав Близького Сходу й Африки. Рішення цілком своєчасне, враховуючи, що ще в 2015 році Барак Обама порівнював сирійських біженців з першими американськими пілігримами на Mayflower. На Різдво доцент кафедри політології Дрексельского університету у Філадельфії Джордж Цицарилло-Махер побажав усім білим християнам… геноциду. «Я бажаю вам на Різдво білого геноциду», — сказав він і… благополучно продовжив займатися науковою діяльністю.

В університеті Пенсильванії студенти за підтримки викладачів зняли портрет Шекспіра і замінили його на портрет афроамериканки Одре Лорд, «чорношкірої лесбіянки, матері, борця, поета», як говориться в заяві студентського комітету.

В Університеті Чикаго студенти виступили з ініціативою обмежити свободу слова, позбавивши права на неї «фашистів» і «расистів». Оскільки Трампа та його оточення вони вважають і тими, й іншими, то очевидно, що свободою слова зможуть насолоджуватися виключно прихильники ліворадикальних ідей.

Вислів Вольтера «Я не згоден з вашими переконаннями, але готовий віддати життя за ваше право їх проповідувати» — не для них. Як, втім, і сам Вольтер, вивчення творів скасовано у багатьох вишах через його презирливе і вороже ставлення до ісламу.

Це не дуже дивує, враховуючи, що генії античної і європейської культури презирливо іменуються в стінах американських вишів «мертвими білими європейськими самцями» (Dead European White Males — DWEM). (Зрозуміло, не лише в Америці. Студенти Лондонського університету, наприклад, зажадали прибрати з програми Платона, Канта та Декарта, тому що вони білі, і замінити їх на азіатських і африканських філософів. Не дуже, правда, зрозуміло, яких, але це неважливо).

Це — тільки верхівка айсберга, і це почалося не вчора. Після мегатеракту 11 вересня значна частина американської та європейської професури тріумфувала. Професор Мері Берд з Кембріджського університету писала: «Настала черга США. Всесвітній забіяка отримав, нарешті, по заслугах».

Річард Бертольд з університету Нью-Мехіко заявляв: «Кожен, хто зможе підірвати Пентагон, заслужить мого схвалення». Професор Барбара Фолі (Ритгерівський університет) тріумфувала: «Єдиною причиною подій 11 вересня був фашизм американської зовнішньої політики, що проводиться протягом вже багатьох десятиліть». Професор Женні Трачерн (Массачусетський університет): «Американський прапор — символ терору, смерті, руйнування і придушення». Професор політичних досліджень Давид Хендріксон («Колорадо-коледж»): «Методи, які використовує Америка під керівництвом Джорджа Буша, подібні за своєю огидністю з тими, які використовував Сталін». Ноам Хомськи, кумир поступовців всієї землі, професор лінгвістики Массачусетського технологічного інституту: «Плани цього (операції в Афганістані у вересні 2001 року) вже готові, і вони будуть приведені у виконання навіть якщо це спричинить за собою загибель кількох мільйонів людей протягом найближчих декількох місяців. Але це нікого не хвилює».

У цій атмосфері ненависть до Ізраїлю в американських кампусах, яка доходить до відкритого антисемітизму з усією його огидною міфологією, — річ неминуча й абсолютно закономірна. Там, де борються з Шекспіром і Декартом, не можуть не спалювати ізраїльські прапори і не труїти єврейських студентів. І останнім не допоможе навіть те, що вони вірні борці за мир і справедливість.

Кампанія бойкоту Ізраїлю в кампусах процвітає. Вже сьогодні «Студенти за справедливість в Палестині» і «Об'єднання палестинських студентів» — найпопулярніші студентські організації. Причому підтримувані зверху.

Наприклад, президент університету Сан-Франциско Леслі Вонг хвалила діяльність «Об'єднання палестинських студентів». Цей рух, за її словами, «символізує саму суть цінностей університету». У Темпльському університеті в Каліфорнії активісти «Студенти за справедливість в Палестині» побили єврея, який став на захист Ізраїлю, ніяких наслідків ця «акція» не мала.

Дуже скоро випускники цих бастіонів вченості почнуть задавати тон в американському житті: політиці, ЗМІ, юридичній системі. Стануть експертами, політичними радниками, партійними активістами, конгресменами, займуть високі посади в Держдепі і розвідувальному співтоваристві. Тут виковується майбутнє Америки, і майбутнє це нещадне. У поєднанні з мінливою демографією не потрібно бути провидцем, щоб передбачити, що Америку, як і Старий світ, чекають нелегкі часи.

Ізраїль отримав перепочинок. Тимчасовий перепочинок. І повинен скористатися нею максимально ефективно. Бо темрява згущується, і, за словами одного з американських рабинів, «світло Волі з Пагорба (Капітолію) меркне».

Рекомендуем ознакомиться